Подивлюся в очі твої на мить,
віддзеркалення знайду прихованих хиб,
серце крається від втрачених хвилин,
забери на вірність собі у плин.
Не дай мені зжевріти від тортур,
захопиш думками... Що ти знову утнув?
Не треба цих дешевих карикатур,
благаю, будь зі мною, аби лише був...
Будемо разом радіти від сліз,
аби почути звук твоїх валіз...
Не змушуй добирати знов зайвих слів!
Ти обіцяв: "Це лише декілька днів".
Ти змушував мене мовчати,
коли було нестерпно терпіти,
пам'ятаю короткочасність наших рандеву,
що робити далі? Я лише живу.
Чому й досі так нестерпно болить?
Минуло надто багато часу,
аби серце згадало ефемерності рису,
та не я вигадала лінійність життєпису.
Сягну думками повітряний вирій,
тебе згадаю в очах малих таких, сірих,
попрошу на останок зігрій -
забери до себе у небесний стрій.