Ох не шукай, не шукай, не треба!
Тих очей, того неба,
Ти ринь, забудь вогонь і загубись.
Не рвись, не треба! Не живи чужими горизонтами,
Не муч себе мовчазними спогадами.
Забудь ті вулиці та не рідні майданчики.
Краще ринь у дощ, у зливу та вітром пам'яті,
Зітри і викинь все... Не чекай - коли усе з'ятраниться,
Не нівеч своє серце важким полум'ям,
Просто до забуття у своїм слові,
Розчинись серед, того - чорного,
І більш не ходи, і не дивися у край зоряного.
Ти забудь, не шукай, уже не треба жити болями,
Уже відійшли ті води пронизливі, усе минулося,
Та все ще так мариться, в її неповторності.
