Я, мабуть, трішки скучив за весною,
Не тою справжньою, а тою, що в душі,
Я все життя пробуджуюсь тобою,
Купаюсь у твоїй земній красі …
Ота весна в очах коханої людини,
Ота весна у криках журавлів,
У успіхах моєї доньки й сина,
У білизні намріяних снігів …
Вона і є, а іноді немає,
Кудись від мене злякано втіка,
Хтось з друзів світ раптово покидає,
Неспокій зріє у моїх думках …
Я, мабуть, трішки скучив за весною,
Бо місто не озвалося луною,
Бо Україна мов дівча втомилась
І трішки із собою зажурилась …
А я б хотів, щоб раптом розцвіла,
Щоб в небо птахом високо злетіла!
Маленька пташка раптом відповіла:
"Не поспішай. Ще полетить вона …"