Напій солодкий був лише отрутою...
Хто ж знав, коли допив до дна?
Він чарував надією розкутою
І присмаком червоного вина.
Він ароматом схожий був на істину,
Так має бути: солодко, тож пий.
Напій прозорий у бокалі чистому
Був, наче сон. Та сон це був не твій.
У глибині смаку напівзабутого
Відлуння яблука у Євиних руках.
Нектар п‘янкий, що був лише отрутою,
Тепер назавжди оселився в снах.
