Задушила пером почуттів..
не відчула й схотіти не в змозі.
Не хотіла і я не хотів..
нам з тобою – «ніхто» в допомозі.
Твій цілунок нагріє чужих..
я ж розквітну теплом на морозі..
Вже не хочу зігрівів твоїх..
зігріватимусь сам в-верболозі.
Ти пішла, як настала зима,
щоб мене більш собою не гріти..
І тепер вже верба обійма
й не бажає від себе пустити.
Верболоззям мене підійма
по замерзлих листочках зелених..
в неї друзів ніяких нема,
а тим паче когось з наречених.
Знов до мене явилася ти,
талим снігом радушно весною..
попросила до губ підійти,
бо бажала цілунку зі мною.
Сколихнулась цвітуча верба,
замахнулась своїм верболозом..
тепер в тебе зі шрамом губа
обпікається лютим морозом.
В твої губи ніхто не хотів,
зі шрамом лихим цілувати..
ти лишилася всіх почуттів,
бо на тебе усім наплювати.
Я один повернутись молив,
та верба відпускать не бажала.
Я тобою і далі «горів»,
а вона тільки мною «палала».
Все минуло.. Верба затрухляла..
впала мертва вона на дорозі.
На останок корінням шукала
мене поспіхом мертво в тривозі.
Ніби вільними вже поставали..
всеодно до тебе не в змозі -
повернутись..
хоч досі й кохали.
Теж помер я
у тім верболозі.