Мариться мені, чи що?
Споглядаю в пітьму безмежного краю,
бачу проблиски душі темного раю,
картає лиш юнацьке животіння,
яке нескінченне було падіння.
Прокинувшись уранці від кадила,
під звук різдвяної колядки,
прийшло на згадку мені диво -
як у дитинстві хтозна-звідки,
прийшов до мене дух святої згадки.
В дитинстві віриш у маленьке чудо,
виписуючи побажань листівки
і звук таємної дванадцятої стрілки,
віщує радісне, таємне диво.
Я загляну у новорічну казку,
де відчувати буду материнську ласку,
де в потемках віднайду клаптики любові,
і будуть в серці спогади святкові.
А потім мрії розбивають на цурпалки...
І кажуть що дорослий ти віднині,
ніяких подарунків, ні колядок,
ні ласки материнської... Невже,
так просто розбивати мрії ті дитячі?
Волієш знову, прокинувшись уранці від кадила,
почути звук дитячої колядки...