Як довго я тебе чекала,
та все ж обаві віддала…
І знову зустрічі шукала,
лише надією жила.
Хотіла я тебе зустріти,
гляділа подумки, у снах…
Спливло таке бентежне літо
і ось залишив душу страх!
Ти йшов такий близький-далекий,
в задумі хмурячи чоло.
І рідні очі, й серця клекіт…
Пів року мовби й не пройшло!
Той самий погляд, синій-синій,
і зайчик сонця на щоці,
і щира усмішка осіння,
і парасолька у руці…
Нарешті! Знову я зустріла
наперекір усім судам
тебе того, кого хотіла,
й уже нікому не віддам!
30.11.2020
