На травиці у парку птаха живе
Насіння людське поїдає
Чужу вона їжу зараз клює
Та давно вона вже не літає
Птахи синиці обламані крила
Крила їй обламали
І хоч непогано зараз живе
Щастя без крил не буває
Омріяне небо і шепіт вітрів
Манить її, надихає
Чому їй тоді залишитись велів
Той, хто сам неба не знає
Хтось, кого тягне проклята земля
Хтось, хто не вміє і жити
Тепер не доступні їй ріки, моря
З брудної калюжі їй пити
Нащо́ обламали ви дар птах з небес?
На́що зламали майбутньє
Ну наче із крилами, наче і без
Думати так ви забудьте!
Ніхто не поверне утрачене щастя
Літаюча птаха загине
Якщо їй ніколи за вік цей не вдасться...
Якщо землю вна не покине...
Як не полетить розрізати ті хмари...
Подумай наступного разу
Немає на світі страшнішої кари
Ніж не політати ніразу
Коли тобі з неба даровані крила
