Смерть - наче сон, лише без кольорів,
Без ніжних барвів сновидінь серпанку,
Немає в ньому квітів і садів,
Зірок вночі і сонця на світанку.
Лиш темрява, суцільна і німа,
За нею світ сховався потойбічний.
Прокинутись потреби вже нема...
Смерть - наче сон. Холодний. Тихий. Вічний.
Немає в ньому жодних голосів,
Вмикаю тишу я на повну гучність.
Не лине більше музика і спів,
А тільки відгомін останніх слів
Лунатиме для мене цілу вічність,
А разом з ним - слова, що не сказав,
І спогади про те, чого не було,
Питання, де я відповідь не знав,
Ті почуття, які в собі сховав,
Кохання, що так швидко промайнуло.
Час доведе колись все до ладу,
І кожного з нас ще розсудить фатум.
Потрібно встигнути, коли піду,
Та раптом до Харона в Стікс впаду,
Залишити по собі мій постскриптум.
А поки в порожнечу я кричу...
Мені не можна світ цей покидати,
Ще стільки всього маю я сказати,
Та поки слів немає - помовчу.
15.11.20
