Як безпритульна стукалась тобі в свідомість,
І заглядала в вікна соцмереж.
Та лиш в пітьмі самотність пригорнулась
За руку повела у синь небес.
Таких чуттів, всім лірикам на заздрість,
Я б не бажала навіть для віршів.
Та на вечерю лиш вони зостались...
До серця поповзли на крик душі.
Та ось, до горла комом підібрались,
І через очі вилились дощем...
Крім втоми, більш нічого не зосталось.
Як не забув - у снах знайдеш мене...