Ти, ріжучи лускою всі шляхи,
залишиш подихів прощальних відчай,
де відлітають намертво птахи
на зібгані від розпачу дахи
людських безсиль розкотистих та свідчень
На спалені повітрям відчуття -
холодних опіках твоїх - рубцями,
ніколи не осяде забуття,
а знищене від злості каяття
розвіється між згаслими серцями
Під запах гару в змучених дрижаннях,
під димом виснажених криком сил,
роз'їло марення і рев зітхання
останнього щемливого кохання,
що зносило могутній небосхил
В наступних зривах, будь ласкав, розвій,
змети й мої напасті лункокрило,
невже розхристаних думок завій
твій моторошно рваний буревій
рознести квантами грози не в силах?
