Забути...
Я не можу тебе забути.
Коли ставки такі високі,
А розум упав до земного ядра.
Забути...
Ти такий вправний,
Наче вчився у мага цього мистецтва.
Думаєш, що знаєш мене наскрізь,
І в цьому твоя проблема.
Думаєш, що всі їхні образи хибні й нічого не варті,
І в цьому твоя найбільша помилка.
Але я не така сліпа, хоч і егоїстка.
Забути...
Це так нестерпно і підло,
А почуття все здіймаються вище Олімпа.
Проблема лиш в тому, що вони односторонні,
Наче хімічна реакція, якої ти не склав,
А я не розв'язала.
Але ти такий вправний.
Ти навчив мене багатьох речам.
Так зроби останню послугу:
Навчи забувати.
Я зрадила себе –
Проміняла мрію на невзаємне кохання.
Так довго думала про тебе,
Що твій образ оселився у моєму домі.
А душа не потрібна твоїм очам.
У них відображається зовсім інше,
Але дякую і за ці короткі миті,
Коли ми зустрічаємось поглядами.
Ти казав, мені варто мовчати,
Ставати вищою за інших, піддаватись інколи розуму.
Ти навчив мене всього, окрім як забувати.
І як тепер мені тебе забути,
Як наказати серцю вірити твоїм словам?
Як забути все,
Коли я не можу вирізати осінь зі свого життя?
