Поема
1
І спалах! і з неба
хоробрий обрис
і спалах! і —
світлотічні обри
або не бери
не бери і не мучся
або підбери — і стрілам
облучся!
До світу готовий
а став весь
білий
то тільки любов
і світ —
мета стріли!
То спалах! і з неба зійде
Світ Хоробрий
й тут
кобри
до речі таки — беззаперечні
кобри...
Хапайся за Слово
ти й світ — недоречні
зате
тепер поезії —
добре!
2
Бог вдарить смереку
горить світить музика —
майже безшумно —
далека
й горить може
завтрішня скрипка
й позавчорашній лелека
у вічності —
майже безшумно —
далекість...
3
Де взяв би — на небі —
великії
білії крила?
я степ
Ти блакитним і білим
всебуттям —
Ти мене
обступила
рілля я
земля я
а Ти Всевідома
а Ти —
в себе вдома:
заохочуєш біло
чіпляєш за обрій
безумній любові —
безумнії крила!
я степ
це є дуже широко!!
скільки бачиться оку
я точка
і степ — живий привід
до тіла
де вечір де ранок
живий степ
і в любові на крилах
Ти любов’ю накрила
а любов паленіла
все що рухалось — рухалось
і жило й зажило — чому жити хотілось
4
За кольорових
міг би я — виступати
скільки треба
де і скільки схотілось
Ось ці крила — це білість...
як із хати
з душі
і з душі — як із хати
кольорові всі сходи — можуть сказати
а як сонце заходить —
може сказати:
така хата!
це ж така білість!
це жінки на Божественних
тихих
гостинах:
ти сліпучий — у тобі
є ця білість!..
Та й ішли десь по львівських
своїх попідтиннях
ти сліпучий!
як нам й жити?
та і по своїх
попідтиннях...
Як казать Твою Силу?
Ти перше мене, —
я степ, — бо пройшло вже 2000 років, —
як полюбила...
06.09.2020,
з причастям,
післясвято віддання Успіння