Повір, дорога, не для слави
На ринг виходив я й не раз.
Спортивні вели мене справи,
Можливо навіть на показ.
В бою виглядав благодушний,
Веселий, спокійний такий,
Для тренера був не послушний,
Для публіки – може й смішний.
А після ударів пекучих,
Які я не раз пропускав,
Характер мінявся й разючим,
Відразу я й другим ставав.
Противник, та що тут казати,
На вістря наткнувся дивак
І замість очки набирати
В нокауті оставсь неборак.
Я глянув у зал многолюдний,
Шукаючи очі твої,
Як риба в воді каламутній
Шукає поживу собі.
І тут пригадав, що ні разу
Не була ти, мила, ніде
Й на ринг не вбігала відразу,
Щоб трошки обняти мене.
Я вірю – мене ти чекала,
Щоб скоріш появився в селі
Й думками на рингу стояла
Й мені помагала в борні.
