Хотілося б мені втопитись у вині,
Передивитись снів минулих епізоди.
Забути сум і гнів, і важкість сірих днів,
Нехай згорять в вогні у рай спіральні сходи.
Усе, що я не встиг, най похоронить час,
Томами мудрих книг нехай усе покриє,
І Канта думи в них розкажуть без прикрас,
Як тануть тонни криг, як море берег миє.
Про деменцію творця, хаос, руїни, крах,
Що впились у серця. Неначе страшний сон:
Пустка на вулицях, акомпонує Бах,
У головних ролях лиш крики в унісон.
І божевільні дні, мов коні табуном,
Зникають в далині, не повернути їх,
Скоро безглуздий гнів, що лізе напролом,
Потоне у багні, лунатиме лиш сміх.