Пройшло майже шість років, як ти в останнє відповів на мого листа... Перші кілька років я подумки з тобою спілкувалася, розповідала про свій день, ділилася гарними новинами, мені дуже тебе не вистачало, але я не мала змоги тобі написати, бо ти видалив свою поштову скриньку, обірвавши всі можливі способи зв"язку....
Час минав, я все рідше про тебе думала, життя мінливе і за досить короткий час моє життя змінилося кардинально. Були моменти, коли я дуже хотіла з тобою порадитись, почути твою думку, отримати твою підтримку чи прийняти критику, однак писати тобі нікуди, а спілкування в думках наводило на думку про психічні відхилення.
Так, я вважала, що мій дах "поїхав", бо в своїй голові я чула твій голос, хоча в реальності я ніколи його не чула, я бачила твою посмішку, чи погляд з докором. Ти став для мене моїм другим "Я", розділивши мене на частинки. Однак прийшов час зібратися до купи, і знову повернути свою цілісність. І от коли я вирішила що нарешті мені це вдалося, я побачила тебе у перехожому і моє серце на мить завмерло....
Однак то був не ти, бо хочеться вірити, що ти впізнав би мене і заговорив....
Скільки б не минуло років, які б ми не мали стосунки в минулому, однак ти назавжди залишаєшся в моєму серці та душі, тож якщо ти колись вирішиш мені написати чи побачитись, я буду вдячна і рада нашому спілкуванню.
P.S. ты знаешь как меня найти
