ПОКЛИК
́
У діброві між дерев високих
Дуби ростуть і ясени, і клени,
Ялини між дерев вічнозелені
Стоять, як молодиці, взявшись в боки.
А на галявині, залитій сонцем,
Розкучерявився дубочок молоденький,
А між його віттям де-інде, як з віконця,
Вбачаються берізки – кіски зелененькі.
І стан ії гнучкий обплів дубочка,
(В землі вони сплелися також корінцями),
І тільки їх зеленорунисті листочки
Пахтіли запашними фіміями.
Під цим сплетінням Божої краси
Стояв козак із дівчиною
І товсті, довгі, звислі дві коси
З любов’ю пестив їх перед собою,
А потім ними він обплів свій стан
Та й зав’язав вузлом на спині,
І стали відтепер вони понині
Вона берізкою його, а він її титан.
Дуб берізку тримає
В своїх сильних руках
І лиш вітер хитає
Лист на їхніх гілках.
Тільки небо та зорі
Чують шепіт їх віт,
Поєднала їх доля
Вкупі жити повік.
І в людей так буває:
Десь живуть Він й Вона,
Та їх доля єднає
Двох – навіки одна.
Двох сердець вона поклик
Чує ніжно здаля.
Інстинктивний цей оклик
Їх єднає задля
Вічноплинного щастя
У єдиній сім’ї,
І людського обійстя
Їм на Божій землі!
Юрій Ярема
