Світ прокинувсь,мов дитина й сонце весело заграло.
Ніжна пісня лебедина над землею пролунала.
Зустрілися два лебеді на воді ще із рання,
Так говорили вони ніжно про кохання.
Розправивши крила, полетіли в небо,
Бо ж для кохання волі треба.
Вже осінь завітала у мій сад
І листячком його позолотила.
Нарешті, довгожданний листопад-
Той час, коли я тебе зустріла.
Я дивлюсь:на наших квітах два метелики сидять.
Вони, напевно, тепле літо згадують і гомонять.
Який дует чудовий склався,
Хоч той полетів, а той зостався.
Ось так і ми колись з тобою
Ділили радість із журбою.
Та осінь для нас була часом кохання,
Блиском очей, смаком бажання.
Оті метелики, отой дует осінній
Нагадали мені про нас.
Про ті дні у жалю, в голосінні,
Про щасливо проведений час...
Так і ми з тобою могли б бути двоє.
Та, на жаль, не судилось,
Значить така наша доля.
Напевно, все оце мені приснилось:
Метелики, луг, зелена трава...
До мене більш ходить не треба.
Не треба квіти приносити.
Бо хіба є якась потреба?
Ти ж знаєш, що не вмію я любити.
