Коли вже забракло сили,
Коли вже немає вір,
Випурхує із могили
Холодний нічний нетопир,
Коли всередині – морок,
І присмак біди на вустах,
І – наче із пляшки корок –
Злітає під стелю страх,
Коли так сльотаво і сиро
І дощ всі надії змив –
Встає некерованим звіром
Сліпий і скажений гнів.
Відлунням відповідає
Із закутків чорна бридь
І світло в очах згасає
У цю опівнічну мить.
Та, наче прадавня пісня
Бринить посеред самоти:
До тебе був посланий вісник...
А може – до нього – ти.
