Про Миколая
Я розкопав мій скарб цікавості —
От зміг літати у розломах із тобою:
Ба, люд став раптом, як він є, травою!
В небесній щедрості... й небавості.
Премилая усіх осново!
Глибокий дух — сонця ласкає...
Струна, що тонка, — тенькне знову...
Святішого не знайдуть слова
З «посмертної» твоєї слави!
Милий наш отче Миколаю!..
2001
Миколаєва церква
Ти моя поезія:
Пишний взір годеції,
Непалюче сонечко: рай —
у вільшняку!
Любить світ фільварками,
Зимами — із сварками...
Чи не ліпше прямо люби́ть —
Весну отаку??
З поля був я. Прийнятий —
Міг з печалі вийняти:
Мив грибочки мов суниці —
в друшляку...
І молився на одземку
Однаково — влітку й взимку...
Дивувались, що дроздів не виджу
У березняку.
Ти ж моя поезія,
Ясний взір годеції,
Непалюче сонечко: рай —
у вільшняку.
Любить світ — за чарками,
З реготом під арками!
Чи не ліпше милу любить —
Весну в сосняку!..
Сосняк пахне ладаном.
Весна гріє ла́дами...
Весна — водоспадами в груди
диваку!!
Так винайшлось: що голову
Ношу непоголену —
І якось: не як то в ліс — а на карку́...
Ліснику — ще якось так...
і начальство — жар в костях.
А не вниз — чого б це? як це —
щоб лісовику?
А в мене ж поезія,
Царський взір годеції!
Та й поставлю церкву я!!! —
На світлім горбку!
Та прийшли з люцерною —
Обсіяли церкву всю…
Чи не можуть любить прямо?
Може, медом — в бортнику?
А ти ж моя поезія! —
Ніжний взір годеції...
Тихе лісне сонечко,
свічка в свічнику...
Люблять всі — фільварками,
Зимами із сварками.
А я серцем... люблю в церкві
Свічницю таку.
Та й живем по совісті!
А в сердечній повісті —
Й кінець світлий...
А на Світлім —
церквочка сія!!
Хто нас завжди радував?
За любов нагадував?
Царськи дарував?
І одна з ікон шепнула
Тихо в серці, мов сяйнула:
«А це я...»
Ти ж моя Поезія!!
18.10.2005
Тонкощі св. Миколая
Святий Миколай літає — і опером,
і поетом…
От хто ясніється в сонячних
Божих воленнях!!
Сьогодні дихнув мені між етикетом:
«Тихо! проповзай під паркетом,
Марія тобою трохи незадоволена…»
2001
з СВЯТОМ МИКОЛАЯ!
