Що можу я їх навчити?
Це ж як потрібно любити
Дорослих, що назавжди діти,
Дітей, що ще вчаться жити …
Списати вже сотий зошит
Чужими думками в прірву?
Комусь такий шлях хороший,
Та я пів зошита вирву …
Шукаю щось особисте,
Щось про саму дитину,
Куди вона буде плисти,
Минувши шкільну родину ….
Ну так, чудово рахує,
А ця: як читає вірші,
А він все чомусь малює,
А цей усе гірше, гірше ….
А я все боюсь зачепити
Щось те, що торкати не можна,
Щось дуже йому особисте,
Таке, що не кожен, не кожна …
Списано сотий зошит,
А що ж ти, друже, навчився?!
Ти ж наче в житті той кошик,
Порожній, бо перехилився …
У когось живе своя думка,
У когось живе своя правда,
У когось для власного гумка,
А ще порожня бравада …
А Вчитель "дивакуватий"
Шукає у зошиті фрази,
Щоб голосно їх прочитати,
Хоча б разок чи два рази …
Не взяте, не списане, власне
Хоч як вам не до вподоби,
Головне підказати вчасно,
Що погано, а що добре …
*не є вчителем, але "карантинна освіта" наштовхнула на думки
Я процитувала Ваш вірш в коментарях до фото своєї подруги (ваш нік-нейм вказала як автора).
Дуже точно й гарно Ви сказали про дорослих дітей. Багато зараз стереотипних думок про освіту й вчителів. Але якщо поглянути на свою конкретну школу зблизька і порахувати свої досягнення щасливими долями - то розумієш: не дарма!
Дякую за вірш!
"на жаль, вибирають таких такі ж посередності ... а особливі діти почуваються іншими, непотрібними, неправильними ... і ховаються кудись у свої думки ... а як вони потрібні особливо зараз"
40 років назад попереджував я про посередню людину,
про необхідність геніальних і оригінальних в мисленні серцем з Богом, нині всі перевернуті догори дриком: в голові, а "на голові далеко не зайдеш..." (І.Ш.). Див.: перша книга "Деміург", надр. в 1992 році.
мені чомусь згадалося як маленька Данелія Тулєшева перший раз виступала в Україні перед суддями Голосу .... ви знаєте, що писали переважно іноземці в коментарях .... дякуємо, що підтримали і не напсували нічого ... дивувалися нам, українцям, що ми на таке здатні .... отже, здатні, хоч і рідко ... але що робити, коли агресивна посередність керує країною і більшість це влаштовує, я чесно кажучи не знаю ... хіба що на перспективу ... дякую )
Дуже гарні думки... Бути вчителем - мати покликання... Не кожен зладнає з дітьми...Особливо в наш час.З ними треба багато терпіння,на жаль багато просвічується неповаги до вчителів...Чи то часом несправерливість,чи байдужість до іншої дитини. Моя менша донька викладає в ліцеї матаметику і інформатику, правда там відбірні діти( при поступанні проводиться бесіда,дають завдання,визначають,чи зможе потягнути таке навантаження.) Але розповідає,що 98 % - це ті,що в звичайній школі навчаються на 12 балів,а лише 2% такі ,що мають 10 балів. З такиими каже з одного боку й легше,але завдання кожного разу подаються важчі.Та дисципліна набагато краща,чим в звичайних школах....
Успіхів Вам!
дякую ... на жаль, наша освіта як працювала, так і працює на середнього ... іншими словами, найменш помітного ... а потім приходять важкі часи як зараз і потрібно геніального ... а їх немає ... тому і сидять у кабміні безглузді посередності, що ділять здобуте кимось ... на жаль, вибирають таких такі ж посередності ... а особливі діти почуваються іншими, непотрібними, неправильними ... і ховаються кудись у свої думки ... а як вони потрібні особливо зараз
це треба ламати ... хоча б в окремих випадках ... бо опинимось в печерах, де ходитимемо мов тіні( ... вибачаюсь за алегорії, але нема вже далі куди ...
На дуже гарні думки вас наштовхнула...
Згоджуюсь , напевно, з кожним рядком.
" Ну так, чудово рахує,
А ця: як читає вірші,
А він все чомусь малює,
А цей усе гірше, гірше …. " …. а потім у кожного своя дорога, своя любов, своя злість...