Що можу я їх навчити?
Це ж як потрібно любити
Дорослих, що назавжди діти,
Дітей, що ще вчаться жити …
Списати вже сотий зошит
Чужими думками в прірву?
Комусь такий шлях хороший,
Та я пів зошита вирву …
Шукаю щось особисте,
Щось про саму дитину,
Куди вона буде плисти,
Минувши шкільну родину ….
Ну так, чудово рахує,
А ця: як читає вірші,
А він все чомусь малює,
А цей усе гірше, гірше ….
А я все боюсь зачепити
Щось те, що торкати не можна,
Щось дуже йому особисте,
Таке, що не кожен, не кожна …
Списано сотий зошит,
А що ж ти, друже, навчився?!
Ти ж наче в житті той кошик,
Порожній, бо перехилився …
У когось живе своя думка,
У когось живе своя правда,
У когось для власного гумка,
А ще порожня бравада …
А Вчитель "дивакуватий"
Шукає у зошиті фрази,
Щоб голосно їх прочитати,
Хоча б разок чи два рази …
Не взяте, не списане, власне
Хоч як вам не до вподоби,
Головне підказати вчасно,
Що погано, а що добре …
*не є вчителем, але "карантинна освіта" наштовхнула на думки
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875780
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.05.2020
автор: Дружня рука