Я змивала з рук бруд разом з усіма надіями, які ти випадково згубив,
Згубив поруч мене і не забрав назад у свою кімнату.
Вбивала стрес всім, що ховалось в холодильнику,
Ввечері, коли про тебе найлегше забути.
Але ти вмієш невчасно телефонувати і зашивати всі дірки в моїй голові,
Моїй голові і так паскудно, що вже казати про серце.
Що ж? Лишімось лініями, які ніколи не перетнуться,
Будьмо такими однаковими, як заряди магнітного поля.
Відчуваю, нам не по дорозі.
Я заварювала чай і гадала, хто вона, та дівчина осіння,
Дівчина осіння, що причарувала тебе, як мене ти.
Не малювала трикутник любові, бо в математиці не сильна,
Не сильна і боротись з нею за тебе не зможу.
Але ти вмієш випадково дати сигнал і загнати моє серце до самих п'яток,
До самих п'яток, звідки немає виходу.
Що ж, як хочеш, лишімось зірками, що ніколи не об'єднаються в сузір'я,
Будьмо назажди картами різних мастей.
Відчуваю, я знову помилилась.
