Хтось знайшов собі заміну - неймовірну ідеальність.
В кожній справі на відмінно, випромінює цікавість …
То б узяти і радіти, от повезло як нікому,
Та немає щось у серця відчуття тепла і дому …
От чудова Ідеальність, усі заздрять безконечно,
Обіймається так міцно, всім здається, що сердечно,
Допоможе, все підкаже, ти сиди і розважайся,
Або просто так для жарту з іншою пообіймайся …
А мені чомусь хотілось, щоб взяла і помилилась,
Щоб зі мною наодинці ще й вином солодким впилась,
Щоб те раціо хвалене та й кудись навік пропало,
Я вже бачу: де блиститься, там оса і в неї жало …
Не піде вона зі мною цілу ніч у дощ блукати,
Як з такою щось без сенсу просто разом пошукати,
Як з такою жартувати, коли зробиш враз дурницю?!
То ж тоді вже і не жінка, то якась небесна жриця …
Вже й хвилини не хвилини, вже й емоцій вибух – сором,
Вже так мало від людини, якщо й спів, то тільки хором,
А мені чомусь хотілось: ось таку, щоб загорілась.
Щоб сміялась, щоб сварилась. Мов вогонь вночі любилась ...
