Сьогодні не напишу про кохання,
Не зроблю винним твоє серце,
Не оскверню душу, ані словом, ані смутком,
Не сколихну висказаним схмарене минуле.
Але все ж покаюсь за погляди забуті,
За слова і вірші марної надії,
Пожалію за усі не мудрі дії,
За сліпу гордість за очима.
І не попрошу вибачати,
Минулого не зміниш...
Ні я ж попрошу лиш читати дальше,
Я не згадаю про кохання...
І я вже знаю, суть, не в тих словах
І байдуже, що закоханість присутня.
Вона ж мов полум'я - згасає швидко,
На неї не положиш серце.
Я також знаю, що про любов
Не думають в двадцять
І не судять в тридцять,
Нею усе життя просто так і навзайми зігрівають серце.
І нехай словом не сказати
І мабуть, вдвійчі важче - повірить,
Я не скажу і не злякаю знову,
Не обтяжу думками наніч.
Навпроти, нехай стане солодко
Де присутня пустота чи смуток,
Я не обіжусь і не накинуся терзати.
Я просто хочу спокою на серці побажати.
Я знаєш, пам'ятаю іще той день,
Я пам'ятаю ті числа й дати,
Невинні ноти нашого знайомства,
Першу усмішку від твого слова.
І ні прошу не бійся, не тривожся
Давай простіше про це читати
Ти просто слухай своє серце
І нізащо не здавайся.
Ні не дивись назад, не варто
І не малюй пишностей на завтра,
Поспіх губить кількість пазлів,
Ти вже сьогодні будь усміхнена й щаслива.
