Якщо ти мені телефонуєш,
Коли інші завжди пишуть sms,
Я переконую себе, що хотів почути мій голос.
Коли ти говориш про неї, так як ні про кого,
Я уявляю, що це слова когось іншого.
Розум наздоганяє мене по колії,
Яку я катую своїми повільними кроками.
Він каже, що це мине,
Вказує на потяг, далеко за горами, яким керує час.
Милий, я добре знаю, знаю так, як ніхто в цьому місті:
Ти просто добре до мене ставишся,
Ти просто ставишся до мене так, як ніхто й ніколи.
Коли я залишаюсь тут на самоті,
Гадаю, чи є хтось поряд,
Намагаюсь керувати твоїми снами.
Але вона має більшу владу над тобою:
Їй не потрібні чари, щоб змусити себе заговорити,
Їй не потрібно усміхатись, коли ти дивишся у очі.
Серце чекає на мене в кінці осіннього лісу,
Поки я лежу і гою рани в опалому листі.
Воно заспокоює і переконує, що все правильно,
Співає колискову, під яку душа плаче.
Милий, не варто повторювати, я добре відчуваю:
Ти просто не вмієш відмовляти,
Ти просто не бажаєш знати мене під шкірою.
цей більш вдалий. плюсую. 
