Людина здобувала трон.
Думками линула у Небо.
Світ вже нагадував салон
для забезпечення потреби
в комфорті, в славі, у гріхах,
в солодких мареннях і мріях.
Людина загубила страх,
У Бога забирала сили.
Підкорені і простір й час.
Зухвало дивимось у вічність.
А в когось сльози на очах.
Хтось відчуває протиріччя.
Багатство, слава, популярність,
біда й лиха самотня старість
тулись поруч на планеті.
Ми всі знущалися відверто над правдою, над почуттями. Пишались планами й думками.
Ми здивували навіть Бога!
Й він людству випростав дорогу.
Бог дав корону всім, хто хоче, що диханням страшним лоскоче.
Ось короновані особи, лишаючи земні тривоги, на суд ідуть. Їх сотні тисяч.
І небезпека ближче й ближче, на вшпиньки крадеться до хати.
І вже не хочеться багатства, ні популярності, ні слави. Не треба свята, ні забави... Здоров'я, Боже, збережи нам!
Ми спам'яталися! Прости нам.
