Почувши сумну розповідь, пораду мама дала,
Щоб мила її донечка сльози не проливала:
«Завжди керуйся розумом, що обіцяє знов,
Ти будеш геніальною, як знищиш цю любов.
А серце стане радісне, не плакатиме тихо.
Зруйнуй своє кохання, яке принесло лихо.
Убий без зойку совісті прокляте почуття,
Яке тебе виснажує, катуючи щодня.
Твій мозок ледве дихає: не спав він довгі ночі.
Ти сили витрачай, та не на сум дівочий.
Живи, радій, твори, не вартий він довіри.
Не стань на все життя рабинею зневіри».
цілком згодна з мамою...але ж серцю не накажеш 
