Позіхали віти жовторунно,
Поки їх здолали тихі сни.
Я в думки геть сиві загорнула
Шепіт хвиль невтомної Десни.
Блимають-срібляться диво-блесна –
То танцюють зорі свій «гопак».
Щука-полювальниця десь плесне.
Берег пріллю зовсім ще не пах.
Верби, мов у вічному поклоні,
Опустились низько до води.
Вирвались думки мої з полону:
Місяць в водах ще дин народивсь.
6.03.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
