І знову дощ. Зимовий і незвичний
Щоб січень плакав? Значить, є чого.
Може, так слізно він красуню-зиму кличе,
Засмучений, що зрадила його.
А лютий виглядає із-за рогу,
Спітнівши у вушанці й кожусі.
І думає, чи сплутав він дорогу,
Чи заблукав з незвички десь вночі.
Все чорно і неприбрано довкола.
І квіти на узліссі – дивина.
Може, він все проспав…Думки по колу…
А все кругом кричить: «Весна! Весна!»
Збиває сонце хмари, мов перину,
І проясніє небо. Й безмежна синь
Візьме в полон. І сум зимовий згине…
Життя знов щастя витягне із скринь…
А лютий виглядає із-за рогу,
Спітнівши у вушанці й кожусі. отака зима цьогоріч - ще такої не було, щоб ані градуса нижче нуля до кінця січня... гарний вірш