Я не епіцентр твоїх подій.
Я сателіт не з близької орбіти.
Несвідомо, моєї душі крадій,
Ти змушуєш серце радіти.
Немов те розпечене сонце,
Безсоромно змінюєш часопростір.
Для мене, лишаючись незнайомцем,
Твій погляд - все одно що розстріл.
Я далеко від перипетій...
Аж занадто, щоб говорити зблизька.
Хіба ж я можу плекати надій,
Коли у грудях все біллю стисло?
Завмирає все: і рух, і час.
Снують думки за вектором твоїх слів,
Немов ті привиди з паралельних царств,
Наближають до нових світів.
Не я епіцентр твоїх подій.
Може крихта, піщинка, космічний пил.
Випадковість то мій єдиний рушій -
Твоє тяжіння лишає сил.
