Дерева світяться щасливі:
Мов гість жаданий - білий сніг
Узори виткав полохливі,
Спочити лагідно приліг.
Мов кличуть нас кудись додому
Оці суцвіття неземні,
Що розпустились на тонкому
Нерукотворнім полотні.
На нім ні золота, ні срібла,
Ні дамантів не знайти,
Вгорі сніжин оправа світла,
Внизу - кори легкі канти.
Спинився в долах вітер синій,
Притихли птахи по садах -
Святково в нашій Україні,
У рідних селах і містах!
Оце ж той спокій(помолітесь!),
Від бур сильніший і громів.
І дуже міг той помилитись,
Хто спокй це не зрозумів.