Диптих
1
Сурмить весна під стягом золотим,
Живущих будить, кличе в невідоме.
Споконвіків під знаменом своїм
Живить весна життя аеродроми.
Теплом сповита, вруниться земля
І молодіють гори сивочолі.
Скресають ріки. І немає зла
Де хліб і цвіт красуються на полі.
Хмарини в небі радісно іржать,
Як дівчина-веселка йде по воду.
А ластівки меткі до гнізд спішать,
Зронивши щебіт на зелену вроду.
Під сонцем-стягом цілий світ стоїть,
Воно одне веде людей і гріє,
Аби ішли до істини і мрії
З мечем і плугом крізь терни століть.
2
Земля - причал, наш сонячний перон
Гармонії і праведної сили.
Та біс придумав другий Вавилон
І кинув розбрат в душі нечестиві.
Добра і зла зламалася межа!
За правду служить слово юродиве.
Ні, не весна - підступництво і лжа
Породу ненаситну відтворили.
Не на верблюдах - на людських горбах,
Богобоязні і недоторканні,
Вони в'їжджають в свій наземний рай,
Всепрощені, святі, напівдзеркальні.
Без ліку партій - скачуть, мов граки,
Якісь не ті, чужі і чужій сторонці.
Міняють прапори, як сорочки.
...А я дивлюсь примружившись на сонце.
