я йшов по засніженим вулицям з самого рання.
під ногами, тріскотіла промерзла земля,
та й здавалось би з нею промерзле серце.
хто б взяв його розігріти?
кинув в мікрохвильовку,
наче вчорашню, трошки зачерствілу булку.
є шанс, що цієї зими я промерзну по самі мізки
і повільно впаду в кому,
десь поміж тепло електостанцій.
поміж якими, безнадійно шукав, у безмежних снігах,
теплу, живу водойму, поміж незнайомих локацій.
істерика, зима. уже не бадьорить кава,
що у чашці занадто швидко холоне.
мабуть просто від втоми,
повіки важчають, і все частіше хочеться спати...
птахи вже давно відлетіли у теплі краї,
а я без дому, залишився тут замерзати.
(в чому винен мій надто надмірний гонор)
я мабуть, птах, що вважає себе, настільки гордим,
що може мов лев керувати прайдом,
наклеївши шерсть на тіло, заздалегідь вирвавши пір.я,
наче старе, непотрібне вбрання.
на ділі ж, птах я(із сімейства мубать журавлів),
що настільки приріс, до одної і тої ж
(чужої насправді, й сирої)
землі.,
що вже давно забув,
як літати.
ID:
857274
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 08.12.2019 11:03:30
© дата внесення змiн: 08.12.2019 11:23:55
автор: Open Air
Вкажіть причину вашої скарги
|
