Зими початок. Перше грудня.
Довіку не забуть мені!
В цей день, як мів північний студень,
Погасло сонце у вікні.
Доля пішла по іншім руслі,
Крізь всі загати небуття,
Коли щодня боротись мусиш
За кожну мить свого життя!
Давно це сталось! Більш піввіку.
Мав би вже звикнути давно.
Візок. Безсилля. День каліки
І сонце сяє у вікно!
І попри все прожити треба
Цей день без стогону, плачу.
Чекати милості від неба,
Робити те, що по плечу
Іще лишилось. Рідне слово.
Коли закохана душа,
Плекає в серці рідну мову
І світлим методом вірша
Комусь на світі серце гріє,
Лікує виразки в душі,
Щоб не вмирала в них надія
На кращу мить у їх житті.
Нехай вікно моє високе!
Не все із нього бачу я.
Та небо там, - за ним, - широке!
Там сад, там пісня солов’я,
Там те, чого ось тут немає,
Та мрія, - наче диво-птах
У небо зоряне злітає
І весни в серце поверта!
Там білим лебедем я кличу
Свою лебідку у життя,
Або журавликом курличу
У вирій линучи… і так
Живу щодня і щогодини,
Попри недолю і біду!
Ще диво станеться: єдину
Десь між людей собі знайду,
Щоб з нею до кінця прожити
Свій вік земний, в своїм раю…
Не докоряти, не ганити
Нелегку доленьку свою!
01.12.2019
