Я у часі застряг,
не знаю котра година.
І з лицем селянина
тягну міх тачками
нерозв'язаних справ...
Усе більше проблем
із нічого.
А шлях далекий складний :
хочеш - падай, хочеш - стій.
Буває багнюка
невдалих дій
боком вилазить.
За взуття промовчу.
Воно бігло чимдуж
на пляж Копакабана
без мене, лишаючи
слід, як борону...
та бліду запізнілу зорю -
орієнтир для босоногих.
