За осінь - диво дякувати Богу,
Що килими нам золоті плете,
Не шкода їй стелити їх під ноги ,
Бо Божий дар їй - листя золоте.
Як передати ту красу словесно,
Що величчю бере в полон серця,
Що про країну їм віща небесну,
Про святе Царство Вічного Творця?
Як королеву Бог прикрасив осінь,
Що манить душу у віршевий край,
Що, як творіння Боже, душу просить:
"Душі Вітчизну ти не забувай,
Не забувай, що ти лише творіння
Святого віковічного Творця,
Що лише Він вчить вічному умінню -
Любити ТАК, ЯК любить Він, серця."
Щоб серце ремеслом тим володіло,
Так, як Христос, для душ людських - взірець,
Та володіти вічним Божим ділом,
Без згоди серця, не навчить Творець.
Не укладає з листям Бог угоди -
У який колір фарбувати їх,
А як душа не дасть своєї згоди,
Христос не забере із неї гріх.
А грішні душі Бог не одягає
У вічні і щасливі почуття,
Оскарженню Закон не підлягає:
Гріх смерть несе, а праведність - життя!
Дивлюсь на осінь, і душа радіє,
Від відчуття, що Заповіт з Христом,
Душі любов дав, віру і надію -
Вона для Його пензля - вічне полотно!
######################
Ей все к лицу:
И рыжий цвет волос,
И серьги – бриллианты рос,
И паутинок серебро,
И лета бабьего тепло -
Хвала Творцу!
Чувств наготу
При виде красоты,
Пришедшей с райской высоты,
Словами выражу о том,
Что смерть побеждена Христом,
Хвала Христу!
##################
Золото стелет мне под ноги осень,
Росам, придав бриллиантовый блеск,
Радует душу, красой своей просит:
«Не отводи взор души от Небес!
В Солнечных высях святая Отчизна
Каждого листика, каждой души,
Знала чтоб — Богу обязаны жизнью,
Кто зрит за каждым с небесных вершин!
Помнила чтоб, в Небесах обитают
Чувства Божественной вечной любви,
Что окрыляют, и что опьяняют,
Словно вино молодое в крови!
Чтобы желание манны небесной
Было сильнее желаний земных,
Чтобы, как листья, целебные песни
Сыпала в души друзей и родных».
Словно в раю, стелет злато на землю
Осень, что сил придаёт доверять
Жизнь Сотворившему, Тот, Кто не дремлет,
Чтобы детей на земле не терять.
Статус душой - дочь Творца, ощущая,
С Кем не страшны холода смертных вьюг,
Душу Спасителю душ доверяя,
Вечному делу учусь -"я люблю"
#######################
Невольно веришь, осенью взирая
На тротуары, на лесные тропы: -
Что улицы Божественного рая
Покрыты златом самой высшей пробы.
Ведь осень неспроста, в нарядах царских,
Является на землю ежегодно,
Быть может, показать, что в Божьем Царстве
Металл под ноги стелют благородный!
Ведь осень, наши взоры привлекая
К полотнам, что творит Святой и Вечный,
Восторг Чудо творящим вызывает,
И жажду с Живописцем личной встречи!
Чтоб Он, поставив душу на треножник
Святой любви, надежды, детской веры,
Живописал в ней Царство Своё Божье,
Где счастье и дыхание - без меры!
***
Мера - категория, выражающая ограничения
ID:
850106
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Реалізм
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Вірші поза рубриками
дата надходження: 02.10.2019 13:41:41
© дата внесення змiн: 01.04.2025 18:58:36
автор: Ведомая любовью
Вкажіть причину вашої скарги
|
