Уже не дивно , ні, не дивно,
Лиш холод тче поміж кісток
І так скувало тіло зимно,-
Земля - не в радість... До зірок...
Там , поміж них війни немає,
Там не вбивають раз- у- раз
Ніхто там, правда, й не кохає...
Хоч не вертав ніхто до вас...
Там гріх не рве нікому душу...
Там тільки зимно між зірок
І там спитають в зимну стужу
Про кожен подих, кожен крок...
Холодна тиша серце вріже
І скам"яніє в мить одну,
Гаряче серце, що любило
Полине в зоряну пітьму...
Неправда, зрада - все зосталось
Там, де співали солов"ї,
Де всі кудись, до чогось рвались
Наївні, дивні і малі...
Ми тут, де війни закінчились
І не почнуться, позаяк
Усі всього уже наїлись:
Лиш хто свинцю,
Хто грошей всмак...
Хто любощів і влади вволю,
Хто холоду, поневірянь ,
Бринить струна лепкого болю,
Щоби віддати Богу дань...
Н.Карплюк- Залєсова
23.09.19.
ID:
849381
Рубрика: Поезія, Присвячення
дата надходження: 25.09.2019 21:29:36
© дата внесення змiн: 25.09.2019 21:29:36
автор: Надія Карплюк-Залєсова
Вкажіть причину вашої скарги
|
