Червоніє знову у лузі калина,
Мов вдягла коралі молода дівчина...
Одягла коралі, погляда в озерце,
Погляда на себе, немов у люстерце...
Вітерець ласкавий їй віти хитає,
Покохав всім серцем, та й її питає:
"О, моя калино! О, моя ти мила!
Ти скажи, серденько, когось чи любила?..
Як ще не любила, мене чи полюбиш?
Дам тобі я крила, і літать ти будеш…
Полетим у небо... Серед хмар біленьких
Подарую то́бі своє я серденько"...
Вітерець калина взяла й обійняла,
І йому ласкаво, ніжно та́к сказала:
"Нікого ще з роду так я не любила,
Полетіти хочу на тво́їх я крилах...
Як мене ти візьмеш до хмар тих, високих,
Я щаслива буду, ти ж мій ясний сокіл…
Там втамуєм спрагу любов`ю п`янкою,
Нас ніхто не зможе розлучить з тобою"...
Анатолій Розумний,
17.09.2019