Волонтеру АТО Лідії Іванівні Сівак присв’ячую:
Невтомна наша трудівниця
Вже п’ятий рік, як день-у-день,
Закрутки робить й на полицю -
Бійцям запаси на щодень.
Для наших хлопців, що на схо́ді,
Країну рідну бережуть,
І цим займається відто́ді,
Як з ворогом бої ідуть.
Чи в дощ, чи в сніг, чи в літню спеку
Кермо тримає, мчить впере́д.
Хоч відчуває небезпеку,
Та йде страхам всім навперейм.
Стахи про те, що там вбивають,
Снаряди у людей летять,
Але ж її завжди чекають
Бійці і бачити хотять.
Тому вона летить стрілою
На всіх дорогах й навпростець
І часто жертвує собою,
Аби прийшов війні кінець.
Аби лиш там, бійцям на сході,
Комфортніше було життя,
Бо українському народу
Потрібен мир і майбуття.
А ще потрібна незалежність
І європейський вільний шлях,
Щоб засівать поля безмежні,
Пишатись родом у віках. .
За цю жертовність волонтерці
Ми шлемо наш земний уклін.
Ти нашим воїнам партнерка
І друга мама їм усім.
Нажаль війне невщухає. Наші соколи гинуть. А від кого ж наші красуні-жіночки будуть народжувати.
Наші предки влов'яни бородися за чистоту крові рідної. А що тепер......?
Вона ще з початку війни почала їздити на фронт і до цієї пори не спиняється. Вже зібрала біля себе команду однодумців і всі займаються волонтерством. Дякую, Олесю!