Знаєш, схоже на вальс... Крок вперед, вбік, назад... Схаминувся від того, що танцюю сам. Ліва рука на спині в Тиші, права тримає їі руку і ми кружляєм...
В Тиші розкішна, синя сукня і прекраси з солоних сліз, моїх... Погляд в сторону, високо підняте підборіддя. Час від часу дивлюсь чи маска не спадає... Ми запрошені на бал, він жорстокий. Бал-маскарад щасливих пар з коханням! Ми не гості, ми заморська атракція. Наче БАБАЙ дітям, як застереження, що треба цінувати кохання, любов. Пари вчаться, ну і нехай. Неважливо, що я немав кого цінувати.
В величежному, декорованому золотом і драпірованому шовком залі я був один. Мене окидали поглядмами всі... Зневага і острах. В кутику була пара, що сміялась з мене і Тиші. Я мовчав. Я завжди мовчав, саме тому Тиша поруч. Але Тиша не стерпіла. Вона вкусила їх...
На наших очах пара розпалась, а вони повмерали. Тиша повернулась до мене і ми продовжили танець. Тепер я посміхався, бачачи, як острах став страхом, та розуміння підкосило. Вони навіть померли в один день...
Дико заболіла нога, кожен крок нищив рівновагу. Наче військовий літак, підбитий, вимушений зробити незаплановану посадку. Ми з тишею сіли на крісло... Опустились руки і зникли сили, неможу встати, а тиша... Вона постаріла... І я...
В кутику залу я і Тиша, сидимо і спостерігаєм за балом для пар з коханням...