Сьогодні ще один день мого існування. Я більше неможу... Втомився... Чому ніхто не попередив про наслідки? Чому?
Сама гірша кара коли ти знаєш мить смерті свого кохання. І не важливо чи є кохання. Життя не дасть. Мить, коли слово Ми... загине, коли коханий піде... Моя мить - кінець вересня...
Сьогодні говорив з його другом. Він теж романтик. Він мені жалівся на свого. А почав з того, що спитав чи хочу я його вислухати.
- Звісно - я промовив ледь поцілувавши свого. Виліз з ліжка і пошкандибав в туалет.
Мій втомився. Я нехотів його будити.
Ми проговорили з ним годину. Це і був початок...
На середині розмови я відчув розпач. Усвідомив, прийняв. Він мені жаліється, а я плачу. Тихенько, щоб ніхто... не чув...
Пошкандибав в кімнату. Мій так мило спить...
Роздягнувся і підняв ковдру... Мені місця не було. Маленький шматочок і насухо витирті очі знов мокрі.
Якось вмостився і поправив йому одіяло. В кімнаті тепло тому він всю ніч розкривався. Всю... А я всю ніч грів його. Так смішно виглядало... Я його вкриваю, а голову на зад закидаю свою. Щоб сльози на нього не потрапили. Щоб він жив...
Ранок. Я виліз з ліжка, вдягнувся і пошкандибав на кухню, робити йому сніданок. Ковбаска і смажені яйця. Хлібчик і капучіно. Витявнув йогурт з холодильника і пішов до нього. Дорога між кухньою і кімнатою наче 100 км. Так важко...
-Доброго ранку сонечко...
Трішки розбудив його. Хотів поцілувати, але не зміг. Болить...
Поставив сніданок і втік на тих 100 км в кухню. Віддихатись... Включив йому теплу воду, щоб він помився.
Ще трохи часу і ми пішли на зупинку.
По дорозі він жартував, сміявся. Маршрутка приїхала миттєво. Він сів, а я повернувся додому. Він раз мені позвонив.
Дома я прибрався і сів за комп. Навіщо? Незнаю. Крісло ним пахло. Закриті двері дозволили заплакати. Кинув комп і впав на ліжко... Прижав подушку і вони потекли...
Так боляче промовив МІЙ... Тихо... Важкі всхлипування і тиша.. Мій... Глибоко вдихнув і почалась майже істерика. Заходжусь від сліз. Мокра подушка і розпач. Мій до вересня...І
