Іноді ти дивишся на мене такими очима…
Випалені поля, пекуче сонце, жар пшениці,
Хліб щойно закинутий до розпаленої печі.
Чи змогли б ми любити без питань недоречних?
Вірити без бажання підлаштувати, змінити, покращити,
Стати навшпиньки, дізнатися правду як передбачення...
Відмовитися від усіх змов поза любов’ю?
Іноді я дивлюся на тебе очима втомленими…
Холод, зимове море, шипи трояндові,
Снігова кулька, щойно зліплена змерзлими пальцями.
Тоді здається, що ми просто діти, яким подобається гратися,
Що ми вигадали таємне місце, в якому все заховали:
Маленьку ніжність, чари, від яких серце шаріється, і ще –
Від усіх страхів, усіх вагань – пару золотих ключів.
Іноді ти дивишся на мене такими очима…