Я знову ранок в темряві зустріла,
Сльоза тихесенько на віях затремтіла.
Цікаво, що зараз надворі? Може, сонце?
Хитренько заглядає у віконце?
Я оченят твоїх не бачу, доню,
Твої долоньки я візьму в свою долоню,
До себе пригорну тебе міцніше,
Для мене ти на світі найрідніша.
А ось і сонечко! Ти з радістю всміхнулась,
А я тепло промінчиків відчула...
Птахи защебетали за вікном,
Щасливі і зігріті сонячним теплом.
Радію я, що маю свою доню,
Не нарікаю ані трохи я на долю.
До Бога з вдячністю звертаюсь повсякчас,
Бог милосердний, він прощає, любить нас.
Буває іноді, що смуток огортає,
Сльоза сльозу тоді наздоганяє,
Аж тут защебетала моя пташка:
- Не плач матусю, ти в мене найкраща!
Частенько згадую про те, як сонце сяє,
Надія в серці на прозріння не згасає!
Всі кольори я в пам'яті тримаю,
Щоб знову бачити - я Господа благаю!
Все буде добре - запевняю себе знов,
Бо завжди поруч - віра і любов.
З надією щоночі засинаю,
Що перешкоди на шляху я всі здолаю!
ID:
841284
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 08.07.2019 20:30:13
© дата внесення змiн: 08.07.2019 20:30:13
автор: Любов Граб
Вкажіть причину вашої скарги
|
