Я так хотіла б малювати білих поні,
Коли погасне сонця кружальце,
І під його невпинно танучі мережива червоні
Підставити своє бліде лице.
Хай облітають білі мальви і волошки,
Хай електрички цокають зубами,
Я тихо митиму на кухні білі чайні ложки,
І в темряві мовчатиму словами.
Хай не виходять на картинах білі поні,
Хай злісно ніч щоразу відкриває пащу,
Я намалюю ті мережива, без пам'яті червоні
А фарби вже не викину нізащо.