Рідний край… З дитинства
знайомий кожний лісочок…
Навздогін за теплим літом…
Та роками в повній силі....
Світає...Небесна сила
В рожеве фарбує схід.
Пташки розправляють крила,
Кудись чимчикує дід...
Шурхочуть легенькі шини,
Свою доганяють тінь.
Щось шепче уздовж стежини
Вусатий козак- ячмінь...
Лоскоче лице світанок,
Привіт шле знайомий пень.
Тихий прозорий ранок
Переповзає в день...
* *
*
Ліс...Волога...Ледь помітні стежки
Вглиб ведуть від стоптаних доріг.
Навкруги - малинові сережки
Ллються в кошик, падають до ніг,
Сходять соком, просяться в долоні,
Чи в відерце у прозору тінь...
Дзвін сокири...Десь схропнули коні...
А ще десь - чутлива далечінь...
Пригріває...Вже чоло змокріло,
Щось гаряче по плечах сплива...
Пада й пада на вологе тіло
Ненаситна варта лісова.
Та нічого,- повниться відерце,
Промінь сонця - біла хмарка п’є...
День сія...Надійно стука серце...
Рідна Земле - щастя ти моє!..
Знову шлеш найвищу насолоду,-
Отаке джерельце, як оце,-
Пив би й пив холодну, чисту воду,
Лив на руки, хлюпав на лице...
* *
*
Заплічник цілує плечі.
До зустрічі,- шепче пень.
В ранній тінявий вечір
Перевтілився день...
Метелики свій вологий
Весільний обсіли стіл...
Людині ж - подай Бог ноги,-
У неї немає крил...
Шурхочуть легенькі шини,
За ними женеться тінь.
Щось шепче уздовж стежини
Вусатий козак - ячмінь...
гарно
