Скажу як десь хтось мовив, колись, що я і ти
Ми двоє, у цім світі, неначе магніти.
Я мінус, ти плюс. Нас не всім зрозуміти.
Пустіть по нас струм - ми будемо більше хотіти,
Один одного поближче до себе пустити.
Вам треба у нас дюжину метелевих цвяхів встромити,
Ми їх іскри пускаючи, будем крутити,
Як стрілки годинника один за одним будем ходити,
Я як хвилинна буду намагатись тебе наздогнати,
Ти як секунда будеш від мене завжди втікати.
Я ж на нулі, завжди, буду на тебе чекати.
Можна в годиннику і без секунд обійтися,
І з іншими стрілками я міг би зійтися,
Та з ним теж час велить розійтися.
Тому в північ я кричу: "схаменися".
Я волів би годинник, із середини, зламати,
Щоб простір перестав існувати,
І час більше не міг крокувати.
Щоб ми назавжди, на нулі, залишились двоє,
Як справжні магніти, один одного, до себе тягати.