Ти довів мене (я знову написала вірш сьогодні)
До ручки, до клямки, до німого каяття.
І ось я знов пірнаю в спогадів безодню.
І знову й знову в келисі шукаю забуття.
Спустошена, а пахну ще чомусь тобою.
Надірвана, немов оті старі листи.
Нехай мені вино і не додасть спокою,
Та може з пам'яті хоча б на мить зітрешся ти.
Я не така насправді, ти ж не бачив,
Як серед ночі я, ховаючи лице,
Надмір печальна, так занадто часто плачу.
І якось навіть жаль, що ти раніше не помітив це.