Яка буде погода в душі?
Поменше б темних хмар, що нагадують її коси – темні і блискітливі …
Поменше б чистого неба, що нагадує очі її чуттєві…
Поменше б гроз, які спалахують, і рвуться зсередини громовим зовом...
Поменше б сонця, що нагадує усмішку її випадкову,
І обливає своїм теплом.
Поменше б спеки, якою душу мені так пекло...
Поменше б вітрів-думок - попутних і супротивних.
Поменше б граду, який розбиває із середини.
Поменше б туману в моєму розумі... В якому зникають навколо предмети і люди…
Поменше б снігу, що нагадує про її день народження, грудень...
Щоби дощі не падали - краплі від хмар тих темних,
Вже тиждень який… Ще з квітня. І так повсякденно.
Щоб не залило усе всередині повінню, вкотре, жахливо.
Яка там буде погода… Та, хіба вже важливо?
В тім, поки-що, наче повітря навколо прозоре.
Наче й ніщо не нагадує про моє горе.
Горби горизонту нагадують лиш її форми.
Погода в душі, схоже, що буде в нормі -
Усе насичене росою - про неї пам'яттю приємною на всьому -
Блищить в вечірній час, таке прекрасне в світлі золотому.
