Не більше, не менше: кімната, підлога, ми.
Від кількості видихів скрапує тепле скло.
За мить до відродження міцно мене обійми,
А потім невдало збреши собі: "нас не було".
Збирай себе чітко по схемі, малюй на полях зірки,
Вмирай уночі і наповнюй собою день.
Дозволь лиш торкнутися ще раз твоєї руки,
І жити навчи після тисячі одкровень.
Заплющені очі, судини - тонкі дроти,
Кити б'ють хвостами на шкірі твоїй маршрут.
Спини мене за хвилину до "мушу йти",
Втопи у собі, щоб сьогодні лишилась тут.
Бо скільки ще кроків залишилось до межі?
Бо скільки ще ранків розіб'ється об вікно?
І як би майстерно не грались в "байдужі-чужі",
Ми порізно бути не вміємо все одно.
